Якщо хочете передбачити майбутнє – створіть його самі

Вибір – за вами.

Минув час гнітючого розпачу, надії, що лікарі помилилися, сподівань, що все минеться і дитинка буде такою, як усі, без особливостей, без особливих потреб. Настав час вибору, роздумів про те, як далі вчити, виховувати та лікувати її, який життєвий шлях визначити, яку долю обрати. Як зробити так, аби дитина почувалася комфортно у цьому світі, щоб не викликала зайвого подиву, зневаги, щоб не зневажали її однолітки, а їхні батьки не цуралися. Це означає – адаптуватися у суспільстві, інтегруватися у колектив здорових, повносправних. Чи може все-таки обрати ізоляцію, оточення людей, які добре розуміють ці ж проблеми, оскільки теж мають порушення? Певно, глухий краще зрозуміє глухого, сліпий – сліпого, інвалід на візочку – такого ж, як він сам. Це і є сегрегація, перебування у середовищі подібних до себе. А з іншого боку, чи так вже й добре, коли вони спілкуються лише один з одним, боячись чи соромлячись мати справу зі звичайними, повносправними?

Отже, інклюзія, тобто входження у суспільство здорових, чи сегрегація, перебування у колективі подібних до себе? Напевно, в наш стрімкий, відзначений кардинальними змінами час, батьки дітей із психофізичними особливостями опиняються перед вибором з першого ж дня народження малюка. Що ж робити? Тримати вдома, опікуватися лише його здоров’ям, віддати до спеціального дошкільного закладу з тим, аби пізніше він потрапив до спеціального інтернату чи одразу – в оточення здорових діток? Думки не відступають, а рішення приймати треба.

Спеціалісти наполягають, друзі застерігають, а, власне, порадитися ні з ким. Водночас, не маючи ні детальних відомостей, ні точних адрес, ні переконливих прикладів, а лише чутки від друзів, знайомих, сусідів та колег, такий вибір зробити нелегко. Спробуємо в загальних рисах охарактеризувати цю проблему, окреслити сучасні тенденції здобуття освіти неповносправними дітьми. Тенденції, які викликають стільки суперечок, нарікань, сумнівів у батьків, педагогів, широкої громадськості. Інклюзія – вимога часу.

Демократичні зміни у суспільному житті країни зумовили нове бачення, розуміння та переоцінку багатьох сталих положень. Водночас, цілковите заперечення старих і беззастережне сприйняття нових тенденцій, без належного аналізу і врахування певних умов та обставин, – чи не найяскравіша ознака нашого сьогодення. Вочевидь, не оминули ці тенденції й освіту, зокрема спеціальну. Як позитив, варто відзначити, що в останні 7-8 років, у надзвичайно короткий історичний термін, було усунено соціально-політичні та ідеологічні бар’єри, що стримували розвиток системи Путівник для батьків дітей з особливими освітніми потребами: Навчально-методичний посібник у 9 книгах / За заг. ред. Колупаєвої А.А. – К., 2010. – 363 с. © Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні», 2010 / www.education-inclusive.com, www.ussf.kiev.ua спеціальної освіти: почали підтримуватися приватні благочинні ініціативи і патронат церкви над дітьми з обмеженими психофізичними можливостями, розширилися права батьків; надано право вибору освітнього закладу та форм організації навчання. Як наслідок – на сучасному етапі однією з альтернативних форм здобуття освіти дітьми з особливостями психофізичного розвитку стало інклюзивне навчання. Інклюзивне навчання, передусім, передбачає перебування дитини з особливими потребами в масовому загальноосвітньому дошкільному чи шкільному закладі, оволодіння нею знаннями, вміннями та навичками в ті ж самі терміни, що і здоровою дитиною.

Сама ідея інклюзії базується на тому, що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути найбільш наближені до умов і стилю життя суспільства, в якому вони перебувають. Стосовно дітей з обмеженими психофізичними можливостями це означає, що дитина з особливими потребами має право задовольняти свої потреби так як і всі інші члени суспільства; в сім’ї створюються найкращі умови, а обов’язок місцевої влади – надавати можливості для виховання таких дітей вдома; навчатися можуть практично всі діти, незалежно від наявних порушень. Ці принципи закріплені низкою міжнародних правових актів: Декларацією прав дитини, Декларацією про права осіб з відхиленнями в інтелектуальному розвитку, Саламанекською декларацією, Декларацією про права інвалідів тощо. В Україні закони “Про освіту”, “Про загальну середню освіту” утверджують, що всі діти, в тому числі діти з обмеженими психофізичними можливостями, діти-інваліди, мають право на навчання, на здобуття освіти.

Варто зазначити, що наголошуючи на освіті неповносправних у нашій країні, передусім мають на увазі спеціальну освіту, яку одержують у спеціальних навчальних закладах. Водночас, стосовно дітей з особливостями психофізичного розвитку, які перебувають у масових закладах, у Міністерстві освіти, Міністерстві охорони здоров’я та в Міністерстві праці розробляються нормативні документи, які забезпечують інвалідам соціальні гарантії, права; соціальні програми з охорони дитинства і подальшого розвитку системи освіти дітей з обмеженими можливостями. Однак, вкрай необхідні документи, які б законодавчо визнали інклюзивну освіту на державному рівні, поки що не затверджені.

8 мультфільмів, які навчають дитину толерантності

Шкірна чутливість дітей з порушеннями слуху

Шкірні відчуття виникають при безпосередньому контакті предмета зі шкірою. З усіх видів шкірних відчуттів для компенсації порушень слуху найбільше значення мають вібраційні відчуття.

Коливання вібруючих предметів поширюються в повітряному середовищі, твердому тілі і рідини. У тому випадку, коли людина не торкається безпосередньо до джерела вібрацій, а сприймає їх через середовище, вібраційні відчуття дають можливість судити про явища, віддалені від людини. При порушеннях слуху це дуже важливо, оскільки глуха людина позбавлена одного з найважливіших каналів прийому інформації на відстані – слуху.

Вібраційна чутливість може надати помітну допомогу людям, які мають залишки слуху. Для того щоб глуха людина могла використовувати вібраційну чутливість як засіб пізнання, потрібна спеціальна робота. Маленьким дітям важко виділити відчуття вібрації в загальному комплексі відчуттів, важко зрозуміти, що є причиною їх появи. Ці відчуття набувають предметно-пізнавальне значення для дитини, коли дорослий звертає її увагу на вібруючі предмети, показує різницю з невібруючими. Дітей знайомлять з різними вібруючими предметами, вчать локалізувати джерело вібрації в просторі.

У результаті в глухих дітей спостерігається помітне підвищення вібраційної чутливості. Глухі визначають місце джерела вібрацій в два рази точніше, ніж чуючи; у них виявлено зниження абсолютних порогів вібраційних відчуттів у порівнянні з чуючими людьми. Таким чином, при повному виключенні слухового аналізатора, вібраційна чутливість загострюється, а з поліпшенням слуху – знижується. Вправи активізують вібраційну чутливість.

Розвиток вібраційної чутливості має велике значення для оволодіння усним мовленням, її сприйняттям і вимовою. Деякі з вібрацій, що виникають при вимові слів, уловлюються глухим при прикладанні долоні до шиї мовця, при піднесенні долоні до рота, при використанні спеціальних технічних засобів, при цьому глухі діти краще сприймають такі компоненти мови, як темп і ритм, наголоси. Вібраційні відчуття допомагають глухому здійснювати контроль за власною вимовою.

Дотик

За допомогою дотику здійснюється пізнавальний процес, в якому беруть участь шкірні та рухові відчуття. У дітей з порушеннями слуху спостерігаються ті ж тенденції в розвитку дотику, що й у дітей з нормальним слухом, але відзначається значне відставання, особливо в розвитку складних видів дотику. А. Розова досліджувала особливості впізнавання за допомогою дотику об'ємних предметів та їх контурних зображень. Об'ємні предмети легше розпізнаються усіма дітьми. В розпізнаванні плоских зображень великі труднощі спостерігалися у глухих першокласників (одне правильне розпізнавання з 40 можливих; у чують однолітків – 11 правильних). Відмінності між глухими і чуючими в тих випадках, коли розпізнавання об'єктів вимагало розумових операцій. Діти, які чують, використовують більш складні форми обстеження об'єктів – складні види рухів, пошук додаткових ознак, характерних для названого ними об'єкта. Відмінності між чуючими і глухими дітьми зменшується тільки в старшому шкільному віці, але не повністю (глухі дев'ятикласники правильно розпізнавали 18, чуючи – ЗО об'єктів з 40). Впізнання предмета за допомогою дотику при вимкненому зорі вимагає активного залучення минулого досвіду, зіставлення отриманих даних з наявними уявленнями і знаннями про предмети, правильної організації процесу обстеження. Недостатній розвиток мислення і мовлення у дітей з порушеннями слуху позначається на розвитку дотику. Таким чином, аналіз особливостей процесів відчуттів і сприйняття у дітей з порушеним слухом показує, що у даної категорії дітей спостерігається така закономірність розвитку цих процесів, яка характерна для дефіцитарного дизонтогенезу, – асинхронія, яка проявляється в різному ступені недорозвитку одних систем сприйняття (рухова чутливість, дотик) при більш високому рівні розвитку інших (зорове сприйняття, вібраційна чутливість).

1. Найважливіше для дітей – це увага їх батьків. Приділяйте більше часу для спілкування з дитиною. Вислуховуйте її розповіді про школу, запитайте уточнюючі запитання. І пам’ятайте: те, що здається вам не дуже важливим, для вашого сина чи доньки може виявитися найбільш хвилюючою подією за весь день! Якщо дитина побачить ваш інтерес до її справ і турбот, вона обов’язково відчує вашу підтримку. Слухаючи її уважно, ви зможете зрозуміти, в чому малюкові потрібна ваша допомога, про що слід поговорити з учителем, що реально відбувається з дитиною після того, як ви прощаєтесь з нею біля дверей школи.
2. Зустрічайтеся з учителями, з класом знайомтеся, з навчальною ситуацією і шкільними правилами, будьте ближчими до школи разом з вашим першокласником. Ваше позитивне ставлення до школи і вчителів полегшить дитині період адаптації.
3. Помічайте все, навіть найменші досягнення вашої дитини, відзначайте їх, стимулюючи її впевненість у собі, у своїх силах і можливостях.
4. Оцінюйте не дитину, а її вчинки і дії.
5. Не вимагайте занадто багато, особливо в перші місяці навчання.
6. Пам’ятайте, що школярем стала ваша дитина, а не ви. Підтримуйте самостійність дитини при виконанні домашніх завдань. Це не означає , що допомагати йому взагалі не потрібно, однак відразу позначте для себе межі вашої допомоги і поступово зменшуйте їх.
7. Будьте уважні до змін настрою дитини, намагайтеся зрозуміти, з чим вони пов’язані.
8. Розмовляючи про невдачі, помічайте, що вони тимчасові, підтримуйте активність дитини в у подоланні різних труднощів. Необхідно зауважити, що діти, які мають проблеми зі здоров’ям, швидше стомлюються, працездатність їх знижена, навчальне навантаження для них є занадто важким. Такі діти потребують особливого підходу та уваги дорослих.

Крім перерахованих вище рекомендацій, їм необхідно в більшій мірі знизити психологічне навантаження наступними діями:

• забезпечте перебування дитини у другій половині дня в домашніх умовах, а не в групі продовженого дня, з включенням до її режиму денного сну (або просто пасивного відпочинку);
• знаходьте час для щоденних прогулянок дитини на свіжому повітрі, а також потурбуйтеся про тривалий нічному сон (не менше 10-11 годин);
• не скупіться на позитивні почуття по відношенню до таких дітей, вони найбільш чутливі до любові, поваги, уваги та підтримки дорослих.

Десять кроків, щоб стати кращими батьками

1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.
2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.
3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності.
4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними-Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти при кожній нагоді.
5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття.
6. Хваліть ї заохочуйте дитину.
7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.
8. Плануйте розпорядок дня дитини. Діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться розпорядку дня.
9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними у їх дотриманні, намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми.

• Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

Факти, що можуть Вас здивувати…

Діти часто не розуміють, чому їх покарано.

Дослідження доводять, що вимоги дорослих часто видаються дітям незрозумілими. Пам’ятайте, коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її покарано.

Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір.

Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте.

Діти мають право на позитивне ставлення до себе.

Уряд України зобов’язався дотримуватись принципів Конвенції Організації Об’єднаних Націй з прав дитини. В ній виголошено, що діти мають права, одним з яких є право на захист від будь-яких форм фізичного і психічного насильства та навмисного приниження.

Як можна допомогти дитині добре поводитись?

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре?

Подавайте дітям приклад хорошої поведінки.

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка – приклад для наслідування.

Змінюйте оточення, а не дитину.

Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Висловлюйте свої бажання позитивно.

Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

Висувайте реальні вимоги.

Значення ляльки у вихованні дитини

Багато хто з дослідників відзначає величезну роль народної іграшки у вихованні дітей Іграшка - річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, лялька є важливим фактором психічного розвитку дитини. Гра - це не розвага, це справжнє, теперішнє, яскраве, самобутнє життя дитини, разом з цим це і підготовка дитини до дорослого відповідального життя. Вона завжди була пов'язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточенням дітей турботою і увагою. Колись у колиску ліворуч для доньки клали ляльку, а для хлопчика праворуч - сопілку. За старими повір’ями, то були символічні атрибути - обереги, які прийшли з часів язичництва і мали в собі магічну силу.

 З давніх-давен діти робили собі іграшки самі - народ виховував майбутніх майстрів. А зараз діти буквально засипані масою дорогих іграшок. Вони яскраві, ефектні, але, як ми знаємо, як швидко набридають такі цяцьки і рідко стають улюбленими - дитячій фантазії до них нема що додати. Українська народна лялька здавна привертає увагу дослідників чарівним світом її образів, сповнених поезії та казковості, що упродовж століть панували в уяві дітей, пробуджуючи фантазію і спонукаючи до творчості. Дитина не оцінює ляльку, як витвір мистецтва, а бо як образ пов’язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює сприйняття її форми, непомітно для себе, приєднується до образних уподобань, 15 художніх особливостей, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний.

Мистецтво виготовлення народної ляльки формує в дітей естетичні смаки, творчі здібності, адже вона має не лише екологічну, а й духовну чистоту. Зроблена з любов’ю, лялька розвиває фантазію, духовний світ дитини, дає перші професійні навички, пробуджує відчуття рідного коріння. Лялька - одна з наш час набуває своєї актуальності. "Вбрана" лялька супроводжує людину протягом усього життя: у дитинстві - це одна з улюблених забавок, приємний подарунок, а з часом - цікавий сувенір, пов'язаний із театральною грою, вітринним мистецтвом, промисловим виробництвом, художньою творчістю. Таким чином можна зробити висновок, що виховна цінність іграшки-ляльки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Народна лялька є ниточкою в руках дитини, яка з’єднує її з історією Батьківщини. З одного боку, гра з лялькою – це важлива складова прилучення дитини до пізнання світу і побутового життя, дівчинка, граючись з лялькою, психологічно готувала себе до майбутнього материнства. Водночас, лялька за своїм декоративним оформленням та формою служить для дитини найпершим зв’язком із Традицією та Родом.

ВИСНОВКИ Дослідженням про те яку роль має народна лялька у вихованні дитини , про її значення в українській обрядовості та сам процес виготовлення я і мій науковий керівник Ткачук Наталія Федорівна займалися протягом двох років. Працюючи над цим цікавим і багатющим матеріалом ми переконалися, що лялька не лише іграшка та могутній магічний талісман, призваний берегти душу власника від зла і недобрих помислів, а й символ зв’язку між поколіннями, знанна в багатьох культурах світу. Виявили, що лялька-мотанка – це один із найдревніших символів, який єднає культури і традиції. Це ознака єдності духовного простору для всіх людей, у яких попри всі війни і роздори завжди було прагнення до злагоди й гармонійного життя, яке уособлює зроблена з молитвою та любов’ю лялька-мотанка.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це образ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі Народна лялька як витвір мистецтва, як об’єкт гри, як предмет побуту здавна цікавить вчених. Дослідники підкреслюють, що вона формує інтерес до традицій рідного народу, що дитина через народну іграшку пізнає історію життя народу, формуються естетичні почуття та смаки, прилучається до культури рідного народу. Узагальнюючи сказане про народну ляльку можу стверджувати:

1. Лялька відіграє величезну роль у вихованні дітей.

2. Є важливим фактором розвитку уяви і фантазії дитини, який спонукає до творчості.

3. Мистецтво виготовлення ляльки формує естетичні смаки, дає перші професійні навички, пробуджує відчуття власного коріння.

 4. Процес виготовлення – це психотерапія. Він позитивно впливає на психічний стан дитини, активізує життєвий тонус.

 5. Лялька має й магічно-обрядове значення в народних віруваннях, традиціях та звичаях.

Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

Обирайте виховання без побиття та крику.

На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крики є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.